Прийми, Тарасе, нашу шану!

9 березня 2015 року світ відзначив 201-шу річницю з Дня народження Великого Кобзаря. З цієї нагоди біля погруддя Тараса Шевченка у м. Біла Церква відбулися урочистості. Перед присутніми виступили міський голова Василь Савчук та голова райдержадміністрації Вадим Маршалок.

У своїх виступах вони, зокрема, зазначили, що пророчі слова Тараса нині актуальні як ніколи. Тому й звертаємося ми знову й знову до нашого Пророка. І знаходимо у його словах, в думках і в творчості відповіді на чимало запитань сьогодення. І недарма єднаємося ми нині як нація, як вільні люди у своїй Богом даній країні, озброївшись словом Кобзаревим. Василь Петрович і Вадим Анатолійович згадали про наших земляків-патріотів, що віддали свої життя за мир і спокій в Україні, нагадали про тих, хто нині боронить незалежність нашої держави на Сході України, і закликали до єднання та спільної боротьби за наше майбутнє.

Перед присутніми виступив член Національної спілки письменників України, автор близько 40 видань, лауреат численних міських, обласних, всеукраїнських премій та державної премії імені Олеся Гончара, Почесний громадянин Білої Церкви Андрій Гудима. Андрій Дмитрович прочитав уривок з нової книги «Третє пришестя», у якій йдеться про нинішні події в Україні. Варто зауважити, що цю книгу читають наші захисники на передовій, її інсценують школярі Білої Церкви і показують нашим воїнам, що проходять лікування у військових шпиталях, мешканцям та гостям Білої Церкви.

Пам'яті викого Кобзаря

«І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.»

Т.Шевченко

Пам'ятник Шевченку, який було відкрито у Фурсах минулого року, щодня зустрічає жителів, і гостей села. 9 березня Україна святкує 201-у річницю з дня народження Тараса, тож з цієї нагоди у селі Фурси Білоцерківського району відбулися урочистості.

«Кожна велика нація має своїх великих постатей. Для України такою людиною став Тарас Шевченко. Незважаючи на те, що він народився два століття тому назад, а ми живемо в зовсім іншому історичному вимірі, його слова актуальні й нині. Він як ніхто об’єднав українську націю. Тарас Шевченко з кріпака, мужика виріс до великих висот. І сьогодні його зоря продовжує горіти над нами та вказує шлях», - відзначив у вітальному слові Микола Фурсенко.

«Місія Тараса Шевченка якраз і полягала в тому, що він дав українській нації те, що нас об’єднує. Він зберіг, розвинув наше слово... Ми є народ-переможець. Ми скріпилися як нація, як суспільство.

Ми чуємо тебе, Тарасе, крізь століття

2 березня у центральні районній бібліотеці відбувся 10-й щорічний районний конкурс читців, присвячений вшануванню пам’яті Великого Кобзаря. Згідно з Положенням, головна мета конкурсу – популяризація творів Тараса Шевченка, духовне виховання дітей та молоді розвиток акторських, літературних здібностей учасників, пошук та підтримка юних талантів. Конкурс проводився у двох вікових групах: Молодшій (до 13 років) та старшій (13-16 років). Декламатори на вибір представляли твори Тараса Шевченка, твори українських авторів про Кобзаря або ж власні твори на шевченківську тематику та літературно-музичні композиції.

Оцінювали та визначали переможців журі у складі: Анаталій Кульчицький (голова журі), член Президії Українського фонду культури, заслужений працівник культури України, поет-пісняр;Федір Юдицький, відомий поет, режисер районного відділу культури, ведучий масових заходів; Людмила Зінченко, директор Білоцерківської районної централізованої бібліотечної системи.

НА ВІЧНОМУ ШЛЯХУ ДО ШЕВЧЕНКА

Уже для багатьох поколінь українців, і не тільки українців - Шевченко - невичерпний і нескінченний.

Коли ми говоримо про Тараса Григоровича, про його велич, ми говоримо про його слово, його картини, про його графіку. Але найбільше, думаю, ми згадуємо Тараса Григоровича як людину, яка найбільше ідентифікувала нашу українську націю.

Якби на ХІХ ст. стояла перед Божим промислом задача дати шанс Україні жити, він би обов’язково послав на нашу землю Тараса. Тому що у ХІХ ст., коли були забуті думки про незалежну, суверенну Україну, коли навіть з останнього гетьманування Богдана Хмельницького пройшло майже 100 літ, мало хто сподівався, що на цій землі буде суверенна українська держава. І для того, щоб її підняти, нам треба було мати таку людину, як Тарас.